meum esse aio

Я люблю етику. Її просто чудово викладають в німецьких школах і, щоразу заглядаючи в зошит дітей, страшенно тішусь, настільки це цікаво. Наразі розбирають поняття "щастя". Бачу щось про Арістотеля і виведено акуратно ручкою: щастям не можна володіти. Володіння може бути приводом для щастя. Тут я згадала, що давно збиралась написати про володіння і відчуття власності.


Ось дивіться. Робінзон Крузо потрапляє на безлюдний острів. Один, сам. Що він робить перш за все? Будує паркан, щоб відгородити свою ділянку (і захиститись від диких звірів, само собою). Потім десь в дванадцятому розділі він свій дім називає "моїм власним". Насправді це суттєвий момент. На острові більше нікого нема, по суті весь острів належить йому. Визначення житла як власного - конкретна декларація власності. Для такої декларації потрібно бодай ще хтось, або ще один чийсь будинок, щоб відрізнити чуже житло від власного. Але Робінзону важливе це відчуття "моє".

Світова філософська думка завжди переймалась відчуттям "моє", як чи не найголовнішим складової людської ідентичності. Свідомість взагалі з'являється тоді, коли формуєтся Я і, як похідні від нього - "моє" (думка, тіло, річ, будинок, рахунок, Батьківщина). Власність докладно фіксувалась як клинописом в Месопотамії, так і маркером на майже кожній пляшці з буферами у нас в лабораторії.

В законодавстві ще римляни розпізнавали різні форми власності лапідарним формулюванням "meum esse aio" (я вважаю, це моє) і наговорили багато чого важливого, що і досі актуальне "animus rem sibi habendi", а сьогодні правові основи власності дотягнулись і до інтелектуального надбання, патентування і набули взагалі якихось грандіозних розмахів.

В історії спостерігалось подеколи, коли майно пробували юридично приписати Богу (Танах, якщо я не помиляюсь), або ж згадаємо соціалістичне відчудження власності, де відчуття "моє" в деяких випадках просто замінювалось на "наше". Але більшість правових дебатів точилась все ж навколо індивідуальності, коли приблизно в часи просвітництва визначили нарешті власність одним із основних прав. Вважається, що основна причина, чого людство натягло на себе ярмо держави - це врегулювання прав на власність.

Руссо мало не луснув від протиріч. З одно боку казав, щось на кшалт: скільки злочинів, війн, вбивств, страждань можна було б уникнути, якби висмикнути паркан, засипати рови і сказати - не слухайте брехунів! Ви всі пропадете, якщо забудете, що плоди належать усім і землі. З іншого боку вважав, що право на власність - найсвятіше з усіх прав і, можливо, святіше за свободу. Доволі серйозна заява і багато чого пояснює. Трохи пізніше до святого права доформулювали святий обов'язок - власність зобов'язує і ось вже ремонт мого власного паркану вимагає окремого дозволу від префектури.

Кант поділив відчуття власності на внутрішнє і зовнішнє. Я так розумію, що внутрішнє це для себе - "моя прєлєсссть", моя думка і моя рука - і зовнішнє, тобто соціально обумовлене, продемонструвати сородичу, - дивись, це моя Ламборджіні. Тут він скоріш за все помилився, бо голоси в голові можуть також бути чужі, а власному мозку можна цілком продемонструвати вихід власної душі з власного тіла нехитрим почухуванням спинки.

В зовсім новітній історії святе право на власність підморгнуло нам консьюмеризмом. В основі останнього також лежить прагення чимось володіти. Причому чим більше, тим краще. Філософи типу Фромма ще намагались змінити дискурс, але схоже, що дискурс знаходиться в конкретних ділянках мозку і міняти його можна хіба що за допомогою лоботомії. Для мозкового відчуття володіння нема різниці, чи консумент купує сумку Луї Віттон чи сукню з нефарбованого органік-льону. Мозок обох консументів радіє приблизно однаково, просто речі розказують різні історії про свого власника. Більш того, речі, якими людина володіє, з часом накопичують історію власника. Цю подушку подарувала мені бабуся, а цей годинник - тітка на весілля.

Є ще такий Endowment-Effekts, який описав Даніель Канеман - ціна на річ назначається вищою, якщо людина власник цієї речі. Провели експеримент. Поділили людей на дві групи - продавці і покупці. Продавцям роздали чашки, які вони повинні продати, а покупці, відповідно, їх купувати. Запропонували назначити ціну між 9,25 $ та 0,25 $. Середня ціна, яку назначили продавці власники чашок - 7,12 $, в той час, коли покупці прикинули ціну 2,87 $. Продавці, як ті немовлята, хапаються міцніше за іграшку, яку у них намагаються відібрати.

В сухому підсумку у нас факт - що відчуття власності це складова людської ідентичності. Втрата власності розпізнається як втрата власної ідентичності.

Було б дивно, якби мозок власника не засунули в який-небуть томограф, подивитись, що там збуджується у відповідь на надбання. О, так, засунули. Факт набуття власності, реальне або ілюзорне, збуджує конкретні ділянки, які пов'язують з обробкою приємного відчуттям винагороди. В момент, коли людина щось отримала, у неї голова просто починає палати від задоволення.

Насправді, це я напинаю маску Емі Фоулер і намагаюсь збагнути, що відчуває пересічна людина, коли каже "Крим наш" або "Ми втратили Крим". Я уявляю, як у одних мільйонів людей одночасно активується Supramarginal gyrus та Cortex insularis, а у інших Оrbitofrontal cortex. Індивідуальне Я вливається в хор Ми. Володіння, навіть уявне, це дуже потужне і сильне людське відчуття, можливо сильніше за відчуття свободи, якщо Руссо не бреше. Просто це відчуття швидко проходить, а мозок продовжує хотіти відчути його ще раз. Розчарування від втрати не менш потужне відчуття, а деякі вважають, що навіть і сильніше. Так починаються війни.
___________________________________________________________________


Я люблю этику. Ее просто прекрасно преподают в немецких школах и, каждый раз заглядывая в тетрадь детей, страшно радуюсь, насколько это интересно. Сейчас разбирают понятие "счастье" . Вижу что-то об Аристотеле и выведено аккуратно ручкой: Счастьем нельзя владеть. Владение может быть поводом для счастья. Тут я вспомнила, что давно собиралась написать о владении и чувстве собственности.

Вот смотрите. Робинзон Крузо попадает на необитаемый остров. Один, сам. Что он делает первым делом? Строит забор, чтобы оградить свой участок (и защититься от диких зверей, само собой). Потом где-то в двенадцатом разделе он свой дом называет "моим собственным". На самом деле это существенный момент. На острове больше никого нет, по сути весь остров принадлежит ему. Определение жилья как собственного - конкретная декларация собственности. Для такой декларации нужно хотя бы еще кто-то, или еще один чей-то дом, чтобы отличить чужое жилище от собственного. Но Робинзону важно это ощущение "мое".

Мировую философскую мысль всегда занимало чувство "мое", как едва ли не главное составляющее человеческой идентичности. Сознание вообще появляется тогда, когда формуется Я и, как производные от него -" мое " (мнение, тело, вещь, дом, счет, Родина). Собственность подробно фиксировалась как клинописью в Месопотамии, так и маркером почти на каждой бутылке с буферами у нас в лаборатории.
В законодательстве еще римляне распознавали разные формы собственности лапидарной формулировкой "meum esse aio" и наговорили много важного, что до сих пор актуально "animus rem sibi habendi" (я считаю это мое), а сегодня правовые основы собственности дотянулись и до интеллектуального достояния, патентования и приобрели вообще какой-то грандиозный размах.

В истории наблюдались редкие варианты, когда имущество пробовали приписать Богу (Танах, если я не ошибаюсь ), или вспомним социалистическое отчуждения собственности, где ощущения "мое" в некоторых случаях просто заменялось на "наше". Но большинство правовых дебатов шла все же вокруг индивидуальности, когда примерно во времена просвещения определили наконец собственность одним из основных прав. Считается, что основная причина, по которой человечество натянуло на себя бремя государства - это урегулирование прав на собственность. Руссо чуть не лопнул от противоречий. С одно стороны говорил что-то вроде: сколько преступлений, войн, убийств, страданий можно было бы избежать, если бы выдернуть забор, засыпать рвы и сказать - не слушайте лжецов! Вы все пропадете, если забудете, что плоды принадлежат всем и земле. С другой стороны считал, что право на собственность - святейшее из всех прав и, возможно, святее свободы. Довольно серьезное заявление и многое объясняет . Чуть позже к святому праву доформулировали святую обязанность- "собственность обязует" и вот уже ремонт моего собственного забора требует отдельного разрешения от префектуры.

Кант разделил ощущение собственности на внутреннее и внешнее. Как я понимаю, внутреннее это для себя - "моя прелесссть", мое мнение и моя рука - и внешнее , то есть социально обусловленное, продемонстрировать сородичу, - смотри, это моя Ламборджини. Здесь он скорее всего ошибся, потому голоса в голове могут также быть чужими, а собственному мозгу можно вполне продемонстрировать выход собственной души из собственного тела нехитрым почесывание спинки.

В совсем новейшей истории святое право на собственность подмигнуло нам консьюмеризмом. В основе последнего также лежит стремление чем-либо обладать. Причем чем больше, тем лучше. Философы типа Фромма еще пытались изменить дискурс, но похоже, что дискурс находится в конкретных областях мозга и менять его можно разве что с помощью лоботомии. Для мозгового ощущение обладания нет различия, покупает ли консумент сумку Луи Виттон или платье из некрашеного органик -льна. Мозг обеих консументов радуется примерно одинаково, просто вещи рассказывают разные истории о своем владельце. Более того, вещи, которыми человек обладает, со временем накапливают историю владельца. Эту подушку подарила мне бабушка, а эти часы - тетя на свадьбу.

Есть еще такой Endowment - Effekts, который описал Даниэль Канеман - цена на вещь назначается выше, если человек владелец этой вещи. Провели эксперимент. Разделили людей на две группы - продавцы и покупатели. Продавцам раздали чашки, которые они должны продать, а покупатели, соответственно, их покупать. Предложили назначить цену между 9,25 $ и 0,25 $. Средняя цена, которую назначили продавцы владельцы чашек - 7,12 $ , в то время, когда покупатели прикинули цену порядка 2,87 $ . Продавцы, как младенцы, хватаются прочнее за игрушку, которую у них пытаются отобрать.

В сухом остатке у нас факт - чувство собственности это составляющая человеческой идентичности. Потеря собственности распознается как потеря собственной идентичности.
Было бы странно, если бы мозг владельца не засунули в какой нибудь томограф, посмотреть, что там возбуждается в ответ на приобретение. О да, засунули. Факт приобретения собственности, реальное или иллюзорное, возбуждает конкретные участки, которые связывают с обработкой приятного чувства вознаграждения. В момент, когда человек что-то получил, у него голова просто начинает пылать от удовольствия.

На самом деле это я напяливаю маску Эми Фаулер и пытаюсь понять, что чувствует обычный человек, когда говорит "Крым наш" и "мы потеряли Крым". Я представляю, как у одних миллионов людей одновременно активируется Supramarginal gyrus и Cortex insularis, а у других Оrbitofrontal cortex. Индивидуальное Я вливается в хор Мы. Владение, даже мнимое, это очень мощное и сильное человеческое чувство, возможно сильнее ощущение свободы, если Руссо не врет. Просто это ощущение быстро проходит, а мозг продолжает хотеть ощутить это еще раз. Разочарование от утраты не менее мощное чувство, а некоторые считают, что даже и сильнее. Так начинаются войны.