про Волинь

Дочитала книжку поляка про Волинь, багато думаю.

В минулому сторіччі саме Волинь була мабуть найстрашнішим і нейнебезпечнішим місцем життя на Землі. Те, що відбувається зараз на Сході України - це дитячі забавки в пісочниці в порівнянні з битвою тиранозаврів. Сто років тому протягом майже пів-сторіччя на Західних корднах сучасної України летіло клоччя.



Перед першою світовою Волинська губернія в складі Російської імперії. 90% населення проживає в селі. В селах 70% населення українці, 14% євреї (в містах частка євреєв сягає до 50%, в селах 10%), 8% поляків. Є також німці, росіяни, чехи та ін. Українці православні, євреї - іудеї, поляки - католики.

Спостерігався розподіл не тільки за мовою, віросповіданням, а також за сферою діяльності: українці - 92% селяни, обробляють землю, поляки 31% юристи, 28% отримує доходи з капіталів та нерухомості, євреї - 34,9% ремесла та торгівлі 31,2%.

83% процента неграмотні, жінки неграмотні на 90%.

Серед православних вміли читати тільки 11,7%, серед іудеїв 32,8%, серед католиків грамотними були 22,8%.

Серед духовенства губернії грамотними були 70,6% населення, серед дворянства та чиновництва — 63,5%, серед переважно міських станів (почесних громадян, купців та міщан) — 29,1%, серед сільських станів — 12,1%

Давайте поглянем на ситуацію очима простого волиняки з села під Ковелем. Це селянин, займається сільським господарством, переважно неграмотний, ходить в церкву. На початок минулого сторіччя живе на території Російської імперії в Волинській губернії. Оре, сіє, жне, пасе корів.
Хто ж керує цією територією? Слідкуєм за руками.

Була Росія.

Літо 1915 року, трах-бах, ввійшли австро-німецькіі війська. На території Волині проходять найбільші бої. Все, постріляли, повбивали,німці окупували Волинь.

Австро-німецька окупація.

Тільки селянин зібрався жати, восени 1915 в контр-наступ пішли російські війська, але дуже далеко на просунулись. По Волині проходить лінія фронту. 30% селянських господарств втратили худобу.

Знову Росія.

Так триває майже рік до літа 1916. Влітку росіяни розхрабрились, бабах, Брусилівський прорив. Знову на території Волині проходять найбільші бої. Територія Волині знову перейшла до Росії.

Австро-німецька окупація.

Після цього почалась позиційна війна.
Німці потихеньку тисли-тисли і до 1917 дотисли трохи, порозбивали російську армію. В Росії там революція, всє дєла. На Волині знову окупація австро-німців.

В результаті цих розборок прилегла місцевість уздовж Стоходу і Стиру була цілком знищена. Всі села по дорозі Луцьк-Дубно зруйновані.

УНР.

В 1918 наступ австро-німців продовжився до квітня, на історичну секунду засвітилась УНР, аж тут німці програли першу світову.

Польща.

В 1919 в наступ вже на УНР розпочали знов росіяни в районі Сарн. Тепер на історичній арені з'явились поляки. Ідуть в наступ і весною зайняли Луцьк. Волинь тепер польська. Пілсудський став під дубом в волинському селі і каже навесні 1920 - ну ок, я обіцяю вам незалежність.

Росія.

Селянин не встигнув пучухати потилицю, як в наступ пішов Тухачевський і добіг до Варшави. Ну ок, знову Росія.

Польща.

Але поляки розвертають назад і пруть знову по полям. Вже восени 1920 Сікорський знову відбиває Волинь. Тепер Волинь знову польська. Потім поляки ще перетирають з росіянами і по ризькому мирному договору Волинь остаточно переходить до Польщі.

Таким чином, впродовж 5 років у волинського селянина в очах миготіли криваві зайчики. Монстри-держави бігали по полям туди-сюди, безжалісно гатили гарматами, стріляли, топтали конями труїли газом один одного і українців, якщо ті підвернуться під руку. За ці п'ять минулих років українцям один раз вдалось влізти в мєждусобойчик окремим гравцем, але його змели к чорті матєрі тиранозаври.

Щоразу, відходячи з лінії фронту, якась зі сторін починала грабувати. Наприклад, відступаючи, російські війська палили й нищили села, поміщицькі маєтки й палаци. Австрійціі робили те саме. Поляки - також. Кожна зі сторін мобілізувала українців у військо. Вони втікали, в тому числі і в Америку. Кожна воююча сторона забирала коней і підводи тисячами. За цей час на Волині зруйновано 212 тис будинків, 170 км дорів, 3800 мостів і загинула купа людей. Зверніть увагу, українці в цьому кривавому історичному молотилові фактично пасивні спостерігачі, не рахуючи розмахування дитячим совочком УНР. Це була передмова.

Знову Польща.

Тепер Волинське воєводство в складі Польщі. Минуло 10 років. Українців 68%, поляків вже 17%, євреїв 10%. Знову ж таки, більшість українців - це селяни. За цей час народились наші бабці. Вчать у школі польську мову і збирають восени збіжжя. В 1921 неписемних було 69%, а в 1931 вже 48%. Це відносне затишшя і пасторальна ідилія проіснувала недовго.
З Росії маякують, що у нас тут комунізм, на вибори до Сєйму не ходіть, ходіть до нас, тут класно. Організовують підпільні комуністичні осередки. Поляки в селі найбільші землевласники. Час від часу українські селяни влаштовують мітинги, громлять поліцейські дільниці в селі. Початок 30х років незадоволення наростає, повстання придушують польські війська. Так неспокійно проходить ще одне десятиріччя, однак поляки почуваються доволі впевнено. Перенесемось в умовне волинське село, всі події, однак реальні.

Напередодні 1939 року - пастораль, безтурботність. В селі є польські кнайпи, в костьолі святкують Різдво, євреї шиють полякам мундирки, є навіть якийсь "американець" Себастіан, який торгує волами, (по доходам місцевий олігарх), в селі проходить пишна ярмарка.

Складається враження, що українців там майже нема, хоч по переписам там проживало 600 українців, 120 поляків, 40 євреїв, 10 німців. А ті, що є, десь там такі бідні селяни.

Навіть прояви антисемітизму виходять від поляків - в селі хтось розкидав друковані польською листівки з порадою жидам їхати до Ізраїлю. Ідилія закінчується навесні. Поляки ще святкують 3 травня день Конституції. На трибуні стоїть войт, ксьондз, якийсь генерал. Грає духовий оркестр. Проходить військовий парад (біля села досі є військвий полігон) і спортивне свято. Закінчується це все великим вогнищем і польським патріотичним підйомом.

Совєти.

У вересні 1939 році село бомблять німці. Пакт Молотова-Риббентропа. 120 поляків цього села раптом опинились на території іншої держави. І вони поняття не мають, що робити. І одразу ж після того в село заходять зельониє чєловєчкі. Очевидесь писав: "коли я опинився на вулиці Колодніцькій, то побачив багато радянського війська. Півдня йшли солдати, які були схожі на банди. Вони мали різні шапки із шипами та зірками, плащі знизу були вистріпані, на плечах висіли мішки на шнурках, нетипові великі карабіни типу «Libela», різні черевики: брезентові, валянки і калоші. Офіцери були без знаків приналежності, тільки на лацканах плащів і піджаків мали кубики, прямокутники, квадратики червоного кольору. Ішли тисячі солдатів. Я зрозумів, що більшовики напали на Польщу, але тішився, що це така армія, яку польський солдат переможе". Не переміг.

Українці зустрічали радянську армію з квітами, в селах вже були радянські осередки. В селі одразу почались реформи. Реформи, на відміну від теперішніх, були дуже швидкі і ефективні. Бо на станцію підігнали теплушки. Кому реформи не подобались, тих грузили в теплушки - і в Сибір або на подвал. Першими відправили багатіїв (які були поляки), потім незадоволених українців. Школу перевели на українську мову і заборонили бити дітей. Поляки почали розбігатись хто куди, деякі почали вчити українську мову. Ті, хто залишились, тремтять і сподіваються на війну з німцями. Дехто, цокаючи зубами, йде в колгосп.

Дуба Пілсудського зрубали.

Німці.

Так протривало не дуже довго. Бо розпочався 1941й рік і знову на Волинь приходять німці. Драстє, давно не бачились. Совєти при цьому хутко звалили з села: пішли військові, комуністи, вся влада сільрада і голова колгоспу, з ними втікли прибічники і деяких прихопили з собою енкаведисти.

А німці в село не прийшли. Настало таке дивне затишшя. Ковель і Луцьк вже взяті. Поляки виходять на дорогу з квітами виглядати німців, а нікого нема. Українці, ті, що залишились, клянуть совєти і кажуть, що помилились. Почали вертатись ті, хто вже сидів в радянських тюрмах. Зокрема у Львові. Кажуть, що совєти наприкінці постріляли в'язнів, але декому вдалось втікти. Ті, хто сидів "на подвалі" в Луцьку і Ковелі не повернулись, що навіває на сумні думки. Декого встигли призвати в радянську армію.

Але загальний такий стан - чорті шо. І ніби війна, а в селі тихо і спокійно. Євреї переважно пішли з радянською владою, а ті, що залишились, не кажуть носа. Люди помалу почали розбирати колгоспні ділянки назад. Вони засіяні, а обробляти нема кому. Кинуті городи селяни швидко роздєрібанили.

З часом в село понаїхало багато німців, бо вирішили ремонтувати підірваний залізнодорожний міст з дорогою на Київ. Деякі поляки з інженерним хистом допомагають в проектуванні. Це все триває десь до середини 1942 року. Українські поліцаї займаються тим, що патрулюють село. В околицях орудують як радянські, так і націоналістичні партизани: мінують, вбивають і грабують. Німцям дошкуляють як одні, так і інші, тому вони лякають населення, щоб ті самі за себе дбали. Поляки також патрулюють свої ділянки.

Влітку 1942 сталась перша трагедія за участю українців. Німці, при участі українських поліцаїв зібрали, вивели євреїв на полігон і розстріляли. Польська вікіпедія пише, що таких було 300 осіб, але в селі було набагато менше. Тому мабуть на полігон звезли також з околиць. Дехто втік в ліси і приєднався до радянських партизан, дехто ховався по стріхам. Єврейські мешкання швидко спустошили місцеві. Одні українські селяни ховали євреїв, інші - знаходили і здавали. Одні поляки ховали євреїв, а інші - знаходили і здавали.

Десь в цей самий час українську поліцію замінюють російські казаки. Співають частушки, бухають і гуляють щоночі на хаті пані Вишневської з патефоном, стріляють тих, хто не подобається. Німці пригнали теплушки і запрошують українців на роботу в Німеччину. Коли бажаючих нема, то відправляють примусом. Хто не хоче й так, йде в ліс до партизанів тих, або інших.

В цьому місці сталась друга трагедія за участю українців. Починається Волинська різанина. Спочатку, як правило, приходили вночі в хати, які стояли самотньо на узбіччі. Щодня приходили новини - то в тому селі забили, то в іншому. Поляки намагались кучкуватись і боронитись. Багатьох поляків попереджали українці. Німці за цим спостерігають, зовсім не втручаючись. Байдуже піднімають циновку, оглядають чергові трупи і гигикають. Поляки попросисли у німців захисту, тоді німці підігнали теплушки і запропонували поїхати на роботу в Німеччину.

Совєти.
В 1944 в село зайшла радянська армія.

Фінал.

Насправді цей текст про Волинську трагедію. Після війни німецька філософська школа дуже багато ламала голову, як могло так трапитись, що такий освічений німецький народ звалився у таке безпросвітне варварство. Найбільший доробок у цих розборках зробили самі євреї. Дійшли висновку, що вина цьому - просвіта, яка дала людям забагато впевненості, не давши надійну заглушку проти людоїдства.

Як російський народ звалився у варварство і встановив свою владу чистим терором, ніхто досі серйозно не задумувався і не аналізував.

Як неосвічений український народ звалився у варварство - буде вирішувати український народ і тільки він. Між собою, поляками і євреями. Пояснювати, каятись і миритись.

Решта зачинщиків і учасників величезних людських трагедій - двох світових воєн і диктатур, що десятиліттями варварськи сновигали туди-сюди по волинським землям, спустошуючи їх, можуть бути тільки пасивними спостерігачами. Ну, або можуть ще покаятись. Жоден з представників цих народів не має морального права щось про це говорити.

Насправді бракує докладної книжки про історію Волині за минуле сторіччя. Щоб було розписано по дням і по кожному селу, що там відбувалось. Історія Волині за дві світові війни зовсім не чорно-біла, а виключно трагічна і кривава. І уроків з неї світ ще не виніс, і українці самі, і особливо сусіди-росіяни.