cytrusova . Вона вже давно емігрувала в фб, але весь час щось мені радить. Про це буде додатково. Тут треба пояснити. Я дуже люблю Jugendstil, він же аrt nouveau, модерн або сецесія. Я коли бачу щось з елементами югендштілю (архітектуру або мистецтво), у мене всередині одразу наступає мир і спокій, розколошкані думки влягаються шерстинка до шерстинки, я стаю добренька і посміхаюсь собі в голову, де грає орган і інші ангельські труби, там все так урочисто і гідно, можна спокійно жити далі, або навіть безтурботно помирать.
Тому не дивно, що я постійно полюю на югендштиль, щоб глянути одним оком, заспокоїтись і вирішити, що світ знову ін орднунг. Колись та сама цитрусова відправила мене віденським маршрутом прямісінько в сецесію, то у мене там був нетривіальний досвід.
Ну так ось, цього разу я ходила-ходила і забрела у вірменську церкву. Зайшла і вклякла. У мене трапився одразу бодхі, саторі і катарсіс одночасно. Вона була по самі вінця заповнена ладаном і югендштилем вищого гатунку. Я фізично відчула, що найкраще в житті вже щойно трапилось - в голові звично заграли небесні сурми, злетілись ангели, нервові імпульси, досі хаотичні і безпорадні, гармонізувались. Я твердо вирішила, що більше звідси нікуди не піду, принаймні, поки не дізнаюсь, хто це все наробив.
Виявилось, Ян Генрик Розен.
Ось дивіться. Погребіння святого Одільона. Цей Одільон жив тисячу років тому. Колись голова Клюнійського аббатства у Франції, якщо я не помиляюсь. В 998 році видав декрет (зміст якого зберігся досі в оригіналі), який пропонував молитись за душі померлих 2 листопада на другий день після дня всіх святих, запалюючи в пам"ять свічки. Отже, на фресці погребіння цього Одільона, яким керує він сам. Домовину несуть ченці: минуле (яке було до нас і сховане під каптуром), теперішнє - яке вирячилось і дивиться нам в очі і майбутнє, яке нічого хорошого не віщує. Постаті тіней ченців це привіт від вдячних померлих з того світу, натомість свічки у них в руках - цілком матеріальні, натяк на традицію дня померлих.
Або ось благовіщення. В одній фресці і початок історії про Ісуса і її кінець. На передньому плані Гавриїл розказує Марії що скоро буде непорочна вагітність, а за колонадою вже розгортається фінал.
Зацініть архангела.
А це голову Іоанна усікли для Ірода. Ну ці послідовники Іоанна так дивляться на людішок, ніби кажуть - ну всьо вам, грішники, хана.
Там таких фресок купа. До розп"яття не підступитись, бо там вже близько алтар і туди в сандалях не пускають. Поки я стояла з роззявленим ротом, батюшка (армянин, судячи з фенотипу) вів службу. Оскільки крім мене там більш нікого не було, то получається, що він проводив індивідуальну службу для мене. Я була вдячним слухачем: сутінки, блиск фресок, оксамитовий голос і речитатив на армянській мові прекрасно доповнювали загальну картину. Я купила жменю свічок, запалила і розставила там, щоб було взагалі гарно. Сіла на лавочку (там є лавочки), склала ручки і давай милуватись. Красота.
Потім спіймала продавщицю в церковному ларьку і примусила її розказати про Розена все, що вона знає, а решту догуглила. Тепер і ви знаєте.
Комментарии (0)