Про реформу української науки.

Я довгий час свідомо уникала цієї теми, бо я не в українській науці, при чому такий собі рядовий вчений, і вважаю, що реформою науки повинні займатись професіонали. Але тут депутатська ініціатива відригнула таку концепцію, що треба сказанутивсім.

Експертна група порахували грошенята і порахувала, як зекономити на науці 1 млрд гривень.Треба зменшити кількість аспірантів - економія 5 млн гривень, зменшити кількість тем - 380 млн гривень, зменшити кількість пенсіонерів - 223 млн гривень, зменшити зарплату - 170 млн гривень, збільшити грантове фінансування - 337 млн гривень, збільшити плату за оренду приміщень НАНУ - профіт 760 млн.

Виклали це все і кажуть - обговорюйте тепер в фейсбуках, давайте нам, народ, пропозиції.

Пропозиція номер один "Жгі, господи!".

Що у нас є. Грошей на науку нема. При цьому науки ще трошки є. Але вона неефективна і має подекуди тільки жевріючі оази, яким вдалось налагодити співробітництва і видерти фінансування правдами і неправдами. Крім цих оаз, в науці є люди, які залишились там з любові до мистецтва, хоч коштів на експерименти нема. Вони собі щось роблять, бо їм це подобається, але не дуже ефективно, бо у них нема пасіонарної жилки, аби виривати з зубами фінансування. І ще є купа науковців, які взагалі нічого не роблять, не ефективні, не компетентні, і не хочуть.

Це я пишу по якимось власним спостереженням в моїй галузі. Є колеги, які мають хороші контакти в НАНУ і їм вдається відкусити трохи від бюджетного пирога. Є такі, які побували на заході, набрались досвіду, повернулись додому і стикнулись з жорсткою реальністю. Повоювавши деякий час з вітряками, заспокоїлись і перебиваються з хліба на воду, постійно поглядаючи в сторону заходу. Є такі запеклі, які готові воювати, але їм бракує наукових ідей, досвіду і школи. Іноді їм вдається щось відхопити, але получається не дуже. Ну і є такі, які просто ходять на роботу.

Моделюєм. Що буде, коли урізати зарплату. Першими відсіються ті, котрі були в науці заради любові. Ті, хто вже побував на заході, знову туди ломануться. Запеклі пасіонарії також втічуть. Залишаться тільки ті, хто просто ходить на роботу і ті, у кого ще є зв"язки з НАНУ.

Що буде коли урізати пенсіонерів. Це взагалі-то правильно, але не дуже по-людськи. Потім треба не забувати, що є пенсіонери і є пенсіонери. Є такі, які нічого не роблять, а є такі, які ще тримають напрямок.

Можна зменшити кількість аспірантів. Само по собі це непогано, але разом із меншенням зарплати і перспектив, розумні туди не підуть.

Про оренду приміщень взагалі цікаво. Тобто НАНУ має якусь нерухомість, яка їй залишилась з барського плеча і вона здає свої приміщення в оренду. Насправді це все пів-міри. НАНУ може приміром відкрити свої магазини і ларьки, вирощувати свою картоплю і продавати, зробити свій бренд "НАНУ" і виробляти взуття, одяг і фруктові напої. Таким чином наука може цілком себе прогодувати. Це все жарти, але якщо в НАНУ забрати приміщення, які не використовуються належним чином, то насправді грошей на науку стане менше. Тому треба це робити в останню чергу.

Пропозиція друга "Кому дати гроші".

Як відомо, наука у нас є прикладна і фундаментальна. А ще є просто підтримання знань на певному рівні. Пропонується шарахнуть серпом по фундаментальній науці, а прикладну примусити до інновацій. Таким чином валять всю гуманітарщину - культуру, мову, літературу, історію і філософію. Цей продукт не продаси. З теоретичної фізики, математики, астрономії багато не заробиш. З біології вилітає вся систематика і просто дослідження біологічних процесів, якщо це не спиртове бродіння, переробка целюлози і діагностика раку.
Прикладна наука - це переважно інженерні розробки, які повинні швидко дати практичний вихід.

Тепер про науку, яку фінансує держава. Це переважно фундаментальна наука. Це справедливо для всіх цивілізованих країн. Те, що швидко приносить доходи, робиться на фірмах в відділах research and development, патентується і продається. Це чистий бізнес.

Те, що не швидко приносить доходи, досліджується в прикладних інститутах. В Німеччині подібні дослідження, наприклад, фінансуються навпіл з фірмами. Це такі дослідження, які для фірм занадто ризиковані, або на це нема коштів, бо фірма маленька, але їх треба робити, бо там може бути щось цікаве. Тому робиться ось що - збирається декілька фірм і інститутів і пропонують державі скинутись і допомогти, переконуючи в іноваційності напрямку. Фірми також вкладаються. Результати стають надбанням цього консорціуму, а не окремої фірми. Може трапитись так, що великого ефекту нема, але принаймні спробували. Наприклад, держава разом з відомою фірмою по виробництву шин фінансують добування гуми з кок сагизу. Неправильно фінансувати спочатку дослідження кок сагизу, а потім шукати фірму для впровадження технології.

Технопарки - це власне research and development для приватних фірм, але за рахунок держави, хоч кінцевий доход може отримати якась конкретна фірма. Не знаю, чи це правильно. Там у обговоренні були цікаві приклади - вчені кажуть, що японці зацікавились якимось українським винаходом. Це з одного боку привід пишатись, з іншого - не треба забувати, що цю розробку профінансувала держава. Передача інтелектуальних прав в умовах звірячого капіталізму - дуже чутливий момент. У нас тут в лабораторії одну цікаву пшеницю розробили, якою зацікавились фірми, то вже роками точиться дискусія, як би це передати. Фірми хочуть все і одразу і секретно, але доробок, який спонсорований державою на гроші платниців податків, повинен бути представлений народу, принаймні в публікації.

Тепер мої уявлення, що повинна фінансувати держава в науці, а що ні, але з точки зору біолога.

Про фундаментальну науку.

Держава повинна фінансувати перш за все фундаментальні напрямки, які стратегічно важливі для самої держави. Наприклад, в біології - колекцію вірусів (тварин і рослин), бактерій, генбанк, ботанічні сади, гербарії, музеї природознавства, дослідження кількості і різновиду риб в Дніпрі, щоб знати, що у нас там в річках взагалі плаває, фітопатологічний стан лісів Карпат і розповсюдження лейкозу у корів, і кількість випадків гіпертонічної хвороби (прикладів може бути багато). Одним словом - систематизація і опис біологічних ресурсів, які є в країні. Багата держава може собі дозволити секвенувати геноми, в українських реаліях достатньо мати одну-дві лабораторії, які принайнмі цікавляться, як це роблять на заході, аби тримати руку на пульсі технології. Грантова система для цих напрямків неплідна, або тільки частково. Підтримка колекцій і систематизація це те, що потребує часу і постійного фінансування.

В Україні також є окремі фундаментальні біологічні дослідження на світовому рівні, які зовсім не стратегічні - їх потрібно зберегти. Визначити дуже просто - по рівню публікацій. Стратегічна мета проста - утримувати першість там, де її вдалось досягти. Заохочувати за допомогою грантової системи. Забігаючи наперед скажу, що в українській біології фундаментальних досліджень на світовому рівні не дуже багато, але вони можуть з"являтись завдяки грантовій заохочувальній системі.

Про прикладну науку.

Прикладна ботаніка - це перш за все сорти культурних рослин, агротехнології та породи тварин. Давайте я вам скажу чесно. Сучасний стан селекції в світі - це виробництво айфонів, де ГМО це лише маленький гвинтик. Європа в якості сортів досягла неба, і тепер туди вгачуються шалені грошиська і йде масивне і швидке накопичення геномної та іншої інформації, щоб вийти у відкритий космос. Треба визнати, що догнати і перегнати вже не получиться. В Україні в порівннянні не айфон, а такий собі аналоговий драндулєт. Селекція в інститутах це повільний і не ефективний процес. Я бачила цікаві доробки на вітчизняних фірмах, там воно і має бути. Але в державних інститутах повинна бути власна колекція районованих сортів - стратегічний запас генетичного різноманіття. Колекцію можна підтримувати, вивчати і досліджувати. І ще треба зрозуміти, що в перспективі єдине, що має для України в агроботаніці ціну - це земля.

Окремо стоїть розробка сенсорних, тестових і діагностичних систем. Наприклад, експрес тести на виявлення хвороб - рослин, тварин і людей, вмісту токсинів або поживних речовин в продуктах, воді або в грунтах, або тестування на ГМО. Я бачу, що більшість прикладних досліджень в українських НДІ - це саме такі розробки. Ніби корисна з точки зору справа і з очевидним практичним виходом. Знову ж таки, це все набагато ефективніше працює на фірмах, які напряму зацікавлені у доходах і у якості свого продукту. У них є час і натхнення довести свої тестові системи до ума.

Я спостерігала еволюцію подібних наукових сервісів у нас в інституті. Зробили власний сервіс по секвенуванню, однак для невеликих замовлень по прочитці окремих генів якість була так собі, тому лабораторії все одно замовляли не в себе в інституті, а на фірмах. Тому переорієнтували роботу на масивне секвенування геному. Або зробили в інституті біоінформатичний сервіс. Інформатики розробляють програму, якою можуть користуватись тільки вони. Закінчується грант або людина йде в інший інститут - і програмою не може користуватись ніхто. Тому все частіше користуються послугами фірм, які розробляють нормальний програмний продукт. Таких прикладів уйма - від виробництва антитіл до клонування генів.

Про технології. В біології це широкий спектр від виробництва вакцин, вітамінів, ліків, мікробіологічних культур для виноділля, сирів і переробки сточних вод, харчових добавок, тощо. Я переконана, що на фірмах подібні розробки ефективніші. Держава повинна тільки плекати наукову експертизу, яка здатна відрізнити фуфломіцин від чогось корисного.

Так на чому можна зекономити? Перш за все відфільтрувати фундаментальні дослідження, які не стратегічні і не відповідають світовому рівню. Поступово виводити прикладну науку на фірми. Розробка діагностичних і тестових ститем, або інших наукових сервісів повинна переходити на самоокупність. Технопарки, як варіант. Але знову ж таки, потрібно урегулювати цей тонкий момент - наукові дослідження на бюджетні гроші, а доходи від розробки в приватну кишеню.

Що для цього треба робити політикам? Перш за все поговорити з самими науковцями. До нас фрау Меркель часом заходить, то і українським депутатам має бути не взападло сходити в ботанічний сад не тільки подивитись на бузок. Сформувати експертний пул в кожній науковій галузі, куди мають входити і політики, і економісти, і зовнішні експерти. Ок. І академіки НАНУ. Провести фінансовий аудит кожного окремого інституту і провести наукову оцінку. Тільки після цього щось скорочувати.

Фінансування науки, будь-то постійне, будь-то грантове, повинно бути прозорим і зрозумілим. Результати - відкриті і доступні.

Що треба робити вченим? Бути готовим до найгіршого, або негайно включати мозок і пробувати знайти себе в нових умовах - генерувати ідеї, створювати фірми і спробувати заробляти самому. Державна фундаментальна наука це не те місце, де можна розбагатіти.

Щодо НАНУ. Я не знаю, як реформувати НАНУ.